Как-то тихим теплым летним вечером 22 июня присела я на крылечко отдохнуть. Вот и лето пришло! Косые лучи закатного солнца скользнули по лепесткам роз, и от этого цветы зажглись каким-то нереальным светом. А тихий ветерок принес легкий аромат моих любимиц. И тут началось - мысли приходили я прямо не знаю откуда, как это говорят "открылся канал" - и пришло:). Я никогда не писала ни стихов, ни прозы, а тут взяла листок, карандаш, да и записала...
Дальше пишу по-украински (не знаю, можно ли?), так как пыталась перевести на русский, но у меня не получается так, чтоб все правильно донести и ничего не потерять.
Ось і промайнув день літнього сонцевороту – найдовший день колеса року, що вічно повторює свої невпинні оберти буття.
Сонце палкою вогняною кулею впало за Псьол, черкнувши останніми косими променями по духмяному різнотрав’ю лугів. Тонкі прозорі струмені туману виповзали з ярів, заполоняючи заплаву річки, луки, піднімались по нижніх вулицях все вище і вище. Заграли вечірню симфонію цвіркуни, стишуючи палкі емоції довгого червневого дня. Троянда, похитуючи тендітною голівкою, заглядає у вікно – вийди, подивись, які ліхтарики я запалила у своїх пелюстках під ласкавими променями батька-сонця, які пахощі розлила навкруги, напившись з цілющих джерел матері-води!
На землю спадає тиха, тепла, чарівна червнева ніч… Найкоротша, загадкова, чаклунська літня ніч. В народі кажуть – в цю ніч ходить щастя по землі…
Тихий і трохи радісний смуток огортає душу – сьогодні торжествує, буяє природа, світло, день. А завтра – сонце вже повернеться на осінь, день потроху почне зменшуватися, хоча в запалі літа ми не зразу відчуємо це. Ще буде розмай садів, тепло річкової води, радість від щедрих дарунків своїх садів, плодів своєї праці. Скоро покотяться палаючими колесами до води купальські вогні, попливе літо-літечко дівочими вінками по вечірній тихій течії Псьол-ріки… Теплий дух зігрітої сонцем землі, пахощі лугового різнотрав’я – літо в розпалі. Але все ж – сонцеворот…
Сонцеворот… Це всього лиш мить буття – чудова, швидкоплинна мить! Піймай її, тримай у своїй пам’яті, як одну з прекрасних перлин твого життя. Довгими зимовими вечорами дістань цю перлину з долонь своєї душі – зігрійся теплим спогадом найдовшого літнього дня…